Вже все частіше ловлю себе на думці, що не потребую людей так сильно як раніше. Все частіше розумію, що мені значно комфортніше одній. І не тому шо я розвожу всякі соплі типу "я не знаю шо від цих жорстоких людей чекати"' ні я просто не потребую ніякої компанії коли йду на при, чи коли гуляю містом, катаюсь на лижах, бігаю, танцюю. Мене завжди дивувало чому на всякі гулянки люди ходять табунами, а якщо ніхто з твоїх друзів не йде, то і ти сидиш вдома (шо ж я як лох буду тусити сама). Дуже гарно ладнаю сама з собою, в своєму маленькому внутрішньому світі. Ото вже певно з рік я вже не так сильно потребую людей. Ні, ну однозначно, буває що мій настрій залежить від якоїсь конкретоблизької мені людини, її думка, її схвалення та увага о мене' але знову ж таки, не так. Ви можете подумати шо, от типу дівчинка з підлітка перетворюється в дорослу розумну людину. Але нє, дитиною я буду завжди, але ви про це ніколи не дізнаєтеся, бо вас просто не буде поруч.
Немає коментарів:
Дописати коментар