пʼятницю, 30 травня 2014 р.

Про і так всім відомі речі

Ніколи не бачимо себе зі сторони. А як побачимо то дивуємося звідки стільки зверхньості.
Ніколи не звертаємо уваги на те, які ми всередині, а як звертаємо то дивуємося звідки стільки захисних механізмів і коліщаток які вберігають нас від життя. Від життя такого як воно повинно бути з своїми завтиками, нашими пройобами, спільними  уроками. Ніяких уроків.....
Бо механізми і коліщатка працюють вправно





Ідеалу не існує постійно мені повторюють і знайомі і вчителі і просто цитати з реклами гелів для душу.  
Але я таки не зрозумію цього
Ми не можемо нічього змінити крім відношення до цього "нічього"


Усе міняється, проходить. Йде до свого логічного кінця чи наздоганяє свій нелогічний початок....і наздоганяти чи проганяти немає сенсу. Можна просто вмоститися зручненько і "наблюдать безконечность" і "вдихать неизбежность"



Така дивна доба цього інформаційного вибуху, цього інформаційного і соціального передозу. Лізе в вену немов до досвідченого наркомана. Немов до затятого поціновувача дурману свідомості чи підсвідомості. Нам хочеться ще і ще, ще і ще. Та ми не розуміємо що рано чи пізно прийлеться платити за інформаційну дозу



Ми живемо в суспільстві де можливість комусь подзвонити цінується більше ніж здоровя.
Де важливіше мати когось, хто б щиро вислухав, ніж купу грошей.
Важливіше шоб ти комусь був потрібен, ніж всі фізичні втіхи.

Немає коментарів:

Дописати коментар