Не можу точно порахувати скільки разів ти мене дивував. Чи то своєю по-дитячому щирою безпорадністю, чи то по-дорослому необдуманою рішучістю, чи по-своєму небайдужими вчинками



Найкраще у тебе виходить будити мене зранку. Будити ніжно носом, будити серйозно дзвінком з виховними заявами, будити з вибаченнями за вчорашню сварку, будити пристрасними поцілунками, будити тоді коли дуже хочеш спати і тоді коли не спиш, а чекаєш твого дзвінка.
Уві сні ти незахищений, ти справжній. Допускати до свого сну потрібно тільки особливих людей, тих кому довіряєш себе.

 Привязаність не терпить змін.

Обіймати тебе, дихати тобі у шию, цілувати її. Дивитися тобі в очі і бачити ті хтиві бісики пристрасті, ті ніжні нотки довіри, ті серйозні промінчики впевненості.



Ту відданість, яка промовляє через кожну клітину твого тіла.
І твоє намагання бути для мене ідеальним. Хоча твоє бачення ідеалу аж ніяк не збігається з моїм.



Чомусь не можу я радіти всім твоїм/моїм букетам квітів, цукеркам і пачечкам дитячого молока в рюкзаку. Але все шо ти робиш щиро дивує мене, дивує та особливість і несхожість на все і всіх. Мабуть тому шо мені не потрібно від тебе нічього, нічього матеріального. Не хочу нічього мати...хочу відчувати. Тебе і твій настрій. Тебе і твої бажання. І так само хочу шоб ти відчував мене. Без слів і без питань. Я хочу бути для тебе тим поштовхом чи тою нагородою задля якої ти зможеш зробити все. Зробити все, на що без мене у тебе не вистачає сміливості. Напевно насправді радіти я зможу тоді, коли в тебе з'явиться бажання змінити себе. І свій світ, який навколо.