середу, 8 липня 2015 р.

А таке навіялося

Давно нічього не писала. Давно нічого не ставалося шо можна було б пояснити буквами. Давно не відчувалося значущості чогось. Важливості хоча б чогось і бодай в чомусь.



Найбільше мені подобається дивитися як хтось смачно жує. Найкраще шоб це щось було моіх рук справа. Слухати як хтось дуже змучений біля тебе сопе в ліжку. Тихенько чекати поки почне світати і йти готувати сніданок. Зарди таких моментів варто жити. Таких моментів варто чекати. Такими моментами варто насолоджуватися. Головне шоб це не перетворилося в потребу. Дихати вільно, дихати незалежно. Кожного разу собі це обіцяю. Але життя саме вирішує на кого ти наступиш наступного разу.

Купа людей. Наче одні і ті самі, але кожноі зустрічі відкриваються по-новому. Народжуємося самі, помираємо наодинці.
Так мало людей які є біля тебе а одного разу можуть зникнути. Чи то померти від раку, чи поіхати в Китай чи просто не думати про тебе. Мабуть це не варто розцінювати як зраду everything is in the righte place. кожна зустріч унікальна. Унікальноптрібна. Треба лиш побачити для чого
Хоча, всі вільні, всі егоістичноналаштовані. 

Часто мені здається шо люди починають нове життя не з понеділка, нового місяця чи останньоі пачки сигарет, а саме з новоі мелодіі на будильнику. От ти звикаєш до одноі і все наче оівненько іде так як ти хочеш. А потім зникає твоя зубна щітка, міняться простирадла і тут починаються зміни

Хтось купує о 5й ранку воду старому алкоголіку, хтось малює картини, хтось готує сніданки. Хтось дратується від зайвовипитого алкоголю, хтось питає "чому ти мене не зупинила" . Я сумую. Я тебе теж.
Зміни. Волосся збирається у маленький хвостик, помальована рука і небажання спати.
Залягти на дно і тихенько чекати свого часу. Часу коли рюкзак на плечі і вєльчик під попу.




Немає коментарів:

Дописати коментар